Запрошую на прeзeнтацію мого проєкту ” Міста, що зникають” з 20 червня по 3 липня у Палаці мистецтв у Кракові. B рамках програми “Gaude Polonia”.
Урочиста закриття відбудеться 3 липня.
Непомітно проте невпинно змінюється простір навколо нас: щоденний рух містом, споглядання тих самих вулиць, звикання до буденного маршруту позбавляють нас здатності помічати постійні зміни, що відбуваються довкола. Характерні елементи міста, яке ми знаємо проявляються та зникають формуючи цілком нові реалії.
Дерево – кіоск, клумба – фастфуд, живопліт – стоянка – це все утворює нові елементи образу міста, до яких ми щоденно адаптуємось, а для наступних поколінь стануть нормою, їхньою точкою відліку. Плинна трансформація такого явища як урбаністичний пейзаж є безконечною. Вона все більше і більше розмиває первинний задум творців даного простору. Цікаво на якому етапі таких перетворень знаходимось ми? Ущільнення часу позбавляє нас можливості зупинитись і усвідомити це. Глобальна непевність стає квінтесенцією сьогодення. Ці хвилювання органічно втілились у проект сформований у два етапи презентовані в галереї “Дзига”.
Перша фаза проекту вилилась у презентацію різномасштабних живописних полотен. Концепція невпевненості відображалась не лише у досліджуваних мною нестабільних краєвидів міста, але й у експериментальній живописній технології, на перший погляд так само тлінній та непередбачуваній. Проект “Непевність завтрашнього дня” привертав увагу до того, як з плином часу за кулісами поштівкових пейзажів міста розкладаються цілі ансамблі, що в великій мірі були створені не нами, але нами осквернюються і руйнуються.
Другий етап розвитку концепції набув ширшого масштабу, як з уваги на досліджувані об’єкти, так і на виражальні засоби. Окрім полотен з втраченими пейзажами презентовані інсталяції з фрагментами архітектурних об’єктів, існування яких припинено з руки людини. Наша шкала потреб визначає долю оточення, яке ми щоденно споглядаємо.
“Відчуття форми, а точніше її брак – ось причина всіх наших нещасть. Ми не вміємо існувати в гармонії з нашими парками, садами і скульптурами. Наші пам’ятники нагадують злих кровожерлих ідолів, а обрані нами правителі кримінальних мерзотників. Наші будинки, сади, площі, заводи, вокзали, летовища вражені тяжким гріхом безформності…” Ці слова Юрія Андруховича максимально влучно окреслюють біль сьогодення міст нашої країни. Виходом мого проекту за її межі хочу принести у нашу свідомість ключ до розуміння і поваги оточуючої нас матеріальної естетики.
Powoli, lecz nieustannie zmienia się przestrzeń wokół nas – codzienny ruch ulicami miasta, oglądanie tych samych mięjsc oraz przyzwyczajenie się do codziennej marszruty pozbawia nas możliwości zauważenia ciągłych zmian zachodzących wokół nas. Charakterystyczne elementy znanego nam miasta pojawiają się i znikają, tworząc zupełnie nowe realia.
Drzewo – kiosk, klomb – fast food, żywopłot – parking, etc. – te elementy tworzą nowy obraz miasta, do którego musimy dostosowywać się każdego dzia. Dla kolejnych pokoleń będą już normą, punktem odniesienia. Płynna transformacja krajobrazu miejskiego jest bezgraniczna. W tym procesie coraz bardziej zaciera się oryginalny pomysł założycieli tej przestrzeni. Zastanawiam się, na jakim etapie transformacji znajdujemy się my? Uszczelnienia czasu pozbawiają nas możliwości zatrzymać się i uświadomić sobie odbywające się przemiany. Globalna niepewność staje sę kwintesencją teraźniejszości. Te emocje zostali organicznie zawarte w projekcie realizowanym w dwa etapy i prezentowanym w galerii “Dzyga”.
Pod czas pierwszego etapu projektu zaprezentowałem obrazy różnej skali. Idea niepewności została ujęta nie tylko w moich badaniach niestabilnych krajobrazów miast, ale także w eksperymentalnej technologii malowania, pozornie również nietrwałej i nieprzewidywalnej. Projekt “Niepewność jutra” zwrócił uwagę na to, że z biegiem czasu za kulisami kartek pocztowych znikają całe zespoły pejzaży miejskich, które często nie przez nas były stworzone, ale przez nas zdesakralizowane i zniszczone.
Druga faza projektu została zrealizowana na większą skalę, zarówno w związku z wybranym przedmiotem badań, oraz środków przedstawienia. Oprócz malarstwa przedstawiającego krajobrazy utracone, zostały zaeksponowane instalacje ujawniające fragmenty obiektów architektonicznych, istnienie których było przerwane ludźmi. Nasza lista potzreb określa los naszego środowiska, które kontemplujemy codziennie.
“Poczucie formy, a raczej jej brak – to jest przyczyną naszych wszystkich nieszczęść. My nie umiemy istnieć w harmonii z naszymi parkami, ogrodami i rzeźbami. Nasze pomniki przypominają złych krwawych idoli, a wybrane przez nas władcy bardziej podobne do kryminalnych drani. Nasze domy, ogrody, place, fabryki, dworce, lotniska są urażone ciężkim grzechiem bezforemności…” Te słowa Jurija Andruchowycza opisują dokładnie ból miast naszego kraju w czasach dzisiejszych. Wychodząc z zaproponowanym projektem poza granicy chcę wzbogacić naszą świadomość kluczem postrzegania oraz szacunkiem do otaczającej nas estetyki
